Почемучки

Методична скарбничка

Методична робота у Херсонському ясла-садку №27 проводиться згідно річного плану роботи. План спрямований на виконання завдань Закону України «Про дошкільну освіту» та Базового Компоненту дошкільної освіти.
Завдання на новий 2018/2019 навчальний рік:
1. Формування соціальної компетентності дошкільників.
2. Продовжити роботу щодо формування інноваційного стилю мислення педагогів, стійкої мотивації до самоосвітньої та творчої діяльності.

3. Продовжувати формувати національно-патріотичні почуття вихованців та любов до рідного краю

Методична мета на 2019/2020 н.р.
• збагачення педагогів новими, інноваційними методами та засобами навчання;
• постійне вдосконалювання навичок самоосвіти, надання педагогу кваліфікованої допомоги, як у питаннях теорії, так і в практичній діяльності, у підвищенні результатів його педагогічної праці;
• створення такого освітнього простору, де в повному обсязі реалізовано творчий потенціал педагогічного колективу і кожного зокрема.

Педколектив ясла-садка №27 працює над всебічним загальним розвитком вихованців відповідно до їхніх потенційних можливостей, формування базису особистісної культури: самообслуговування, комунікації, пізнавальної мотивації, бажання і вміння вчитися.
Головним напрямком діяльності кожного вихователя були і залишаються охорона, зміцнення здоров`я дітей, забезпечення необхідних умов для їх фізичного та психічного розвитку.

/Files/images/imagesCAOHKLBP.jpg

Методичні рекомендації
АНАЛІЗ ЗАНЯТТЯ У ДНЗ
І. Загальні відомості про заняття
Дата проведення, ДНЗ, група, прізвище, ім'я та по батькові вихователя, предмет, кількість дітей за списком, кількість присутніх, порядковий номер заняття за планом, де проводиться (у групі; актовій, спортивній залі; логопедичному кабінеті тощо).
Обстановка в групі: чистота, освітленість, провітреність, готовність дітей до заняття. Організація уваги і готовності дітей до роботи. Тривалість організаційного етапу. Тема і мета заняття.
II. Тип і структура заняття
Доцільність вибору типу і структури стосовно теми і дидактичної мети заняття. Послідовність окремих етапів заняття. Усвідомлення дітьми виконаних завдань. Ліквідація виявлених недоліків. Оцінювання знань, умінь і навичок дітей. Розподіл часу на занятті. Підбиття підсумків і завершення заняття. Своєчасність застосування ігрових моментів, фізпауз.
III. Зміст заняття
Тема заняття та його відповідність змісту навчальної програми. Актуалізація і корекція опорних понять. Зв'язок із попереднім матеріалом, життям і досвідом дітей. Ефективність використання наочності і ТЗН; проблемність навчання; організація активного мислення. Ефективність методів і прийомів закріплення знань, організація колективних та індивідуальних форм роботи, у тому числі з дітьми із високим і низьким рівнем навчальної мотивації. Актуалізація почуттів і опорних знань.
Ефективність сприйняття й усвідомленості, рівень засвоєння нового матеріалу дітьми.
IV. Принципи, методи і прийоми навчання на занятті
Які принципи, методи і прийоми застосовував вихователь на занятті? (Можна принципи в таблиці: загальнодидактичні, загальнометодичні, частковометодичні, спеціальні)
Чи відповідали вони змісту навчального матеріалу, меті і завданням заняття та віковим особливостям дітей?
Як дотримувався вихователь головних вимог до заняття (виховних, дидактичних, психологічних, санітарно-гігієнічних)? Як здійснювались на занятті дидактичні принципи?
Взаємозв'язок репродуктивної і творчої активності й пізнавальної самостійності дітей на занятті. Як розвивалися на уроці спостережливість і логічне мислення дітей? Чи використовувалися прийоми порівняння, протиставлення, узагальнення й систематизації? Як формувалися в дітей уміння вчитися, використовувати наукову інформацію? Прийоми забезпечення зворотного зв'язку для керування процесом засвоєння. Формування в дітей пізнавального інтересу, оцінно-контрольних суджень, навичок самоконтролю.
Оцінювання знань дітей. Чи було здійснено індивідуалізацію та диференціацію навчальних завдань?
V. Поведінка дітей на занятті
Якою мірою діти залучені до активної розумово-пізнавальної праці? Спрямованість і сконцентрованість їхньої уваги. Дисципліна дітей на різних етапах заняття й методи та прийоми реагування вихователя на випадки порушення її. Ставлення дітей до вихователя. Прояви організаційної й пізнавальної самостійності дітей.
VI. Поведінка вихователя на занятті
Уміння володіти увагою дітей, організовувати їхню роботу, підвищувати активність, інтерес, увагу, тримати дисципліну, враховувати індивідуальні особливості кожного вихованця.
Стиль і тон у роботі (жвавий, рішучий, повільний, байдужий). Педагогічний такт. Спостережливість, вдумливість, витримка, винахідливість, емоційність.
Зовнішній вигляд. Культура мовлення, поза, міміка, жестикуляція, охайність. Чи користується авторитетом у дітей?
VII. Висновки і пропозиції
Досягнення мети. Виконання плану заняття. Обсяг і якість знань дітей. Виховне, освітнє і розвивальне значення заняття. Що цінного із цього заняття можна взяти для себе або рекомендувати для впровадження в практику інших колег? Поради вихователеві, як закріпити й удосконалити позитивні моменти заняття чи подолати недоліки.

/Files/images/nomimatsii-dlya-vospitateley.jpg

ОРІЄНТОВНА СХЕМА САМОАНАЛІЗУ ЗАНЯТТЯ
І. Чи відповідає моє заняття програмі?
2. Чи правильно мною були визначені і розв'язані на занятті на¬вчальні, виховні і
розвиваючі завдання?
3. Чи оптимально було визначено зміст заняття, чи відповідає він завданням?
4. Що було основним, найсуттєвішим на занятті?
Чи зуміла я акцентувати увагу дітей на його вивченні?

5. Чи вдало визначена структура заняття? Чи була організована на занятті робота із
формування основних умінь, навичок, інтересів дітей?
Як здійснювались внутріпредметний і міжпредметний зв'язки?
6. Які принципи, методи і засоби навчання були використані на занятті?
Чи були вдалими вибір і поєднання?
7. Які форми навчання (фронтальні, групові, індивідуальні) домінували на занятті?
Чи були вдалими їх вибір і поєднання?
8. Чи об'єктивно і коректно оцінені мною знання дітей?
9. Чи правильно здійснювався на занятті інструктаж, визначалися об¬сяг і складність
завдань?
Чи було воно диференційованим?
10. Що було зайвим у моїй діяльності і в діях дітей?

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ВИХОВАТЕЛЮ ЩОДО
САМОАНАЛІЗУ ЗАНЯТТЯ

В основних нормативних документах дошкільної галузі освіти зазначається, що людина повинна виховуватись у нас непросто носієм певної суми знань, а насамперед, як громадянин су¬спільства, з притаманними йому переконаннями, мораллю, інтере¬сами, високою культурою праці і поведінки.
У ДНЗ заняття - організаційна форма навчання, де реалізуються його глобальні мета, цілі й завдання ¬ всебічного розвитку особистості, формування її інтелектуальних можливостей, здійснення виховання.
Заняття можна вважати ефективним, якщо на ньому забезпечується оптимальний зв'язок усього комплексу навчально-виховних цілей, якщо увага і мислення дітей концентруються на основних, провідних ідеях і поняттях теми, що вивчається, пробуджуються і розвивають¬ся навчальні процеси, формуються потреби дітей у знаннях.
Усі ці вимоги до сучасного заняття мотивовані науковою сучас¬ною педагогікою. Але всі вони не можуть бути здійснені без творчого ставлення вихователя до організації навчання, без його майстерності. Майстерність педагога багато в чому залежить від уміння аналізувати свої та чужі помилки.
Аналізувати заняття потрібно під кутом зору певної педагогічної концепції.
З точки зору оптимізації навчально-виховного процесу можна
здійснювати самоаналіз за такою схемою:
1. Які види змісту освіти передбачені навчальним планом заняття?
2. Чи відповідали принципи, методи і прийоми навчання видам змісту і на-вчальному матеріалу?
3. Рівні знань дітей перед заняттям (чи реалізовано наступність, неперевантажені діти).
4. Якого рівня знань досягнуто в результаті заняття (чи відповідає програмовому змісту)?
5. Ступінь усвідомлення знань дітьми.
6. Доцільність використання наочності і технічних засобів навчання.
7. Чи був на занятті необхідний емоційний клімат.
8. Чи була на занятті внутрішня логічна єдність.
9. Як реалізована виховна мета заняття.
Рівні засвоєння знань:
1. Рівень усвідомленого сприймання і запам' ятовування. Він про¬являється у відтворенні засвоєного.
2. Рівень застосування знань і вмінь за засвоєним зразком, тобто у знайомій ситуації. 3. Рівень застосування знань і вмінь у новій ситуації. Тобто їх творче застосування.
Необхідно прагнути того, щоб діти досягли засвоєння основних знань і вмінь на третьому, тобто творчому рівні.
Вихователям слід пам'ятати, що методи навчання не можуть бути поганими чи хорошими, сучасними чи застарілими, вони можуть лише відповідати тим цілям, для досягнення яких вони застосовувалися.

/Files/images/imagesCATIF9ZS.jpg

ПСИХОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАНЯТТЯ

1. Загальна психологічна спрямованість заняття:
- мотивація діяльності педагога й дітей на занятті (за обов'язком, за інтересом, за
традицією спільної діяльності);
- інтерес вихователя й дітей (до змісту, методів і форм).
2. Реалізація ідей розвиваючого навчання:
- як здійснювалась робота щодо формування активності, само¬стійності й творчості;
- які засоби використовував педагог для постійного переходу від навчання до
самонавчання.
3. Організація пізнавальної діяльності на занятті:
- чи були установки на сприймання, запам'ятовування і розду¬ми (що сприйняти, що
завчити, що обговорити);
- як вихователь домагався цілісного й свідомого, осмисленого сприйняття навчального матеріалу (поставив мету, спрямував усві¬домленість в одне русло, застосував цілісний підхід, наочність, об¬разність тощо);
- як організував увагу (як спрямовував, як переключав, що робив під час відволікання, як домагався стійкості);
- як розвивав пам'ять дітей (які види діяльності організовував, як націлював на запам'ятовування, збереження і відтворення, як добирав інформацію для запам'ятовування, скільки і як повторю¬вав, як перевіряв);
- як розвивав мислення дітей, використовуючи порівняння, зіставлення, аналіз, синтез, класифікацію, систематизацію, генера¬лізацію;
- як працював із поняттями, аргументами;
- як розвивав творчу уяву.
4. Формування вмінь і навичок дітей:
- як формував загально навчальні вміння й навички;
- як вироблялися спеціальні вміння й навички;
- які практикував види вправ і як вони сприяли тренуванню умінь і навичок;
- яку роль відіграють вказівки, інструкції, алгоритми, зразки під час формування
вмінь і навичок;
- чи раціонально використав час для формування вмінь і навичок
5. Розвиток емоційно-вольової сфери дітей:
- які емоції дітей переважають на занятті;
- які засоби корекції емоцій використав вихователь на занятті;
- чи враховує педагог на занятті індивідуальні особливості й стан дитини;
- що робить для активізації вольової сфери у дітей;
- чи помічає дітей з агресивним і депресивним станом.
5. Психологічна саморегуляція вихователя на занятті:
- яке творче самопочуття вихователя на занятті;
- який контакт з дітьми;
- як реагує вихователь на аналіз заняття.

СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ЗАНЯТТЯ

1. Які форми співпраці педагог використовує на занятті.
2. Які стосунки між педагогом і дітьми на занятті (доброзичливі, натягнуті, напружені, врівноважені, штучні, стримані, непевні, аг¬ресивні, депресивні тощо);
3. Як виконують діти доручення або вказівки вихователя (нервово, спокійно, щиро, насильно, байдуже, ввічливо-коректно);
4. Як спілкуються діти між собою на занятті. Чи допомагають один одному.
Чи захищають один одного.
5. Хто з дітей займається випереджувальним навчанням. Що ви¬вчив наперед. Яку мету під час цього прагне досягти.
6. Що особливо сподобалось дітям на занятті.
7. Чи дістали діти задоволення від заняття. А від чого вони із задо¬воленням відмовилися б.
8. Який педагогічний такт вихователя. Чи завжди педагог на занятті ввічливий, тактовний, доброзичливий. Якщо не завжди, то чому.
9. Як інакше хотіли б діти побудувати стосунки з вихователем.
10. Які скарги має вихователь на дітей. Що хотів би змінити у сто¬сунках із дітьми.

АНАЛІЗ ЗАНЯТТЯ З ПОЗИЦІЙ РОЗВИВАЛЬНОГО НАВЧАННЯ

Розвивальна мета. Методи і прийоми. Проблемні, дослідницькі, творчі, діалогічні, колективні, ігрові. Формування знань, умінь, навичок. Поняття, змістове узагальнення, робота зони найближчого роз¬витку, від абстрактного до конкретного, укрупнення дидактичних одиниць, підвищений темп, орієнтовна основа дій. Формування способів розумових дій. Доцільна навчальна діяльність, узагальнення, класифікація, су¬дження, висновки, аналіз, синтез, формування самоорганізаційних ме¬ханізмів особистості, творчість, пізнавальна мотивація, вольова моти¬вація, самонавчання, самоствердження (Я-концепція), саморегуляція. Принцип обліку індивідуальних особливостей. Індивідуальний підхід. Рівнева диференціація. Інші якості особистості.

АНАЛІЗ ВИХОВНИХ АСПЕКТІВ ЗАНЯТТЯ
Світоглядний напрямок
Особистість вихователя (приклад), оптимізм, стосунки з людьми, ставлення до речей, до довкілля.
Навчальна праця на занятті.
Робоче місце, планування, активність, самостійність, повага до істини, старанність.
Виховання дисципліни.
Виховання дітей, дотримання порядку, відповідальність, уміння слухати, вимоги на занятті, тактовність, аргументованість. Вимоги, які ґрунтуються на: довірі, успіхові, інтересах.
Особистісний підхід на занятті.
Педагогічна любов, розуміння дітей, допомога дітей, оцінюван¬ня дітей.


Організована ігрова діяльність
Організована ігрова діяльність дошкільників посідає особливе місце у системі організованих освітніх впливів, оскільки власне ігрова діяльність є провідною упродовж усього дошкільного віку. В межах саме ігрової діяльності відбуваються найважливіші зміни у дитячій психіці: виникають визначальні для успішного розвитку новоутворення, максимально виявляються психічні властивості й процеси, розвиваються ключові риси характеру, започатковуються базові особистісні якості, відбувається становлення образу «Я». Ігрова діяльність дошкільників є основою виникнення інших специфічних видів дитячої діяльності, які пізніше відокремлюються від гри і набувають самостійного виявлення, значення, наприклад, праця, учіння, художня творчість. Організована ігрова діяльність дітей у дошкільному навчальному закладі передує розгортанню самостійних ігор. Вона, як й інші види організованої діяльності, частіше ініціюється та скеровується педагогом, проте може виникати із самостійної гри, якщо потребує втручання і прямого керівництва та участі самого вихователя через брак у досвіді дітей навичок самоорганізації, планування ігрових дій, знань правил гри, способів урегулювання конфліктів або подальшого розгортання сюжету тощо. Завдяки скеровуючій ролі педагога, поданим зразкам ігрових дій та налагодження партнерських відносин з усіма учасниками гри, поступово формується той ігровий досвід і арсенал засобів його застосування, які згодом дозволять дітям грати автономно, покеровуючись власними бажаннями, ініціативами, внутрішніми спонуканнями, симпатіями, творчими задумами, прийомами соціальної взаємодії з однолітками та ін. Організуючи певну гру, відповідно до спланованої мети і порядку її проведення вихователь піклується про створення та оснащення ігрового простору, з урахуванням віку дітей, їхніх інтересів, ігрових уподобань добирає прийоми залучення і збору на гру, зацікавлення нею, пояснення ходу, правил гри та дій учасників, розподілу ролей та ігрової атрибутики, спрямування і корекції ігрових дій вихованців та їхніх стосунків у процесі гри, підведення її підсумків та оцінювання індивідуальних досягнень в ігрових результатах, позитивних чи негативних проявів у поведінці, взаєминах дітей. Організоване проведення будь-якої гри вимагає ретельної попередньої, підготовчої освітньої роботи з метою створення необхідного і достатнього запасу уявлень про світ природи, культури, людей і власного «я», навичок компетентної поведінки в ньому. За цієї умови діти швидше зрозуміють сутність ігрового змісту та інструкцій педагога, оскільки матимуть внутрішню готовність до виявлення своєї компетентності шляхом гри. Тому у календарних планах освітньої роботи з дітьми різного віку має простежуватися чітка система підготовки до ігрової діяльності як організованої, так і самостійної: спостереження, екскурсії, розглядання творів образотворчого мистецтва, читання художньої літератури, перегляд діа-, мульт-, кінофільмів, прослуховування аудіо записів, бесіди і розповіді вихователя у повсякденному житті, заняття різного змістового спрямування, систематична участь дітей в різних організованих вихователем формах роботи і видах діяльності. В освітньому процесі дошкільного навчального закладу організована ігрова діяльність дітей охоплює різні види ігор. Найбільш придатні й зручні для організованого проведення ігри з правилами (дидактичні, рухливі), адже наявність у них чітких правил регламентує дії дітей і цим визначає керівну функцію педагога. Дидактичні й рухливі ігри мають конкретну мету, що дозволяє інтегрувати ці види ігор у різні форми організованої навчально-пізнавальної, рухової, мовленнєвої, навіть художньої діяльності. Наприклад: вони широко застосовуються у процесі занять чи індивідуальної роботи з фізичного, пізнавального, мовленнєвого, художньо-естетичного розвитку, фізкультурних, музичних, літературних свят і розваг, походів та екскурсій, спостережень. Водночас, ними слід насичувати вільний час в періоди прогулянок, ранкових прийомів, вечірні години як окремими формами організованої діяльності дітей чи то в груповому приміщенні, чи то на свіжому повітрі. Організовані дидактичні та рухливі ігри необхідно узгоджувати з певним етапом навчання дітей: так, рухливі ігри застосовуються на етапі закріплення та автоматизації рухової навички, дидактичні ігри – на етапах поглибленого вивчення матеріалу, закріплення, узагальнення, систематизації знань. У планах роботи вихователя періодично слід передбачати повторне проведення цих видів ігор, внесення варіативних змін та ускладнень до них стосовно правил, ігрових дій чи рухів, очікуваних результатів, використання посібників та обладнання, кількості учасників та ін.Творчі ігри (сюжетно-рольові, театралізовані режисерські та драматизації, конструкторсько-будівельні) за визначенням є різновидом вільної, самостійної діяльності дітей, яка здійснюється з дитячої ініціативи і є проявом самостійності, креативності дошкільників. Тут важливо враховувати: творча гра проходить свій шлях становлення від елементарних маніпуляцій з предметами до предметно-ігрових дій і далі – до творчої гри, в якій діти самостійно створюють задум, розгортають сюжет, розподіляють і виконують взяті на себе ролі, регулюють ігрові і реальні міжособистісні стосунки, оцінюють досягнуті результати. Задача педагога – сприяти своєчасному просуванню творчої гри на цьому шляху.Без організованих прямих і непрямих педагогічних впливів і домірної участі самого дорослого у творчій грі дітей перехід від одного етапу розвитку творчої гри до іншого, вищого, затримується або не відбувається. Особливі труднощі виникають у розвитку змісту творчої гри: якщо педагог не організує проведення творчої гри з дітьми, а пускає таку гру на самоплин, покладаючись тільки на самодіяльність вихованців, то зміст такої гри і рівень дій дітей у ній не прогресують. Наприклад: навіть у старшому дошкільному віці у сюжетно-рольових іграх діти можуть просто виконувати певні дії з іграшками на відтворення окремих дій людей згідно взятої ролі, як 3-річні малюки, і не вміти відтворити стосунки між дорослими та дітьми, а тим більше – правила суспільної поведінки та суспільні стосунки між людьми. Такі примітивні ігрові прояви не сприяють досягненню розвивального, виховного, навчального ефекту творчої гри. До неповноцінного розвитку творчої гри може призвести і неправильне, некероване наповнення предметно-ігрового середовища іграшками, атрибутами. Варто враховувати: у групах для дітей раннього і молодшого дошкільного віку має бути широкий асортимент іграшок і в кількох екземплярах, іграшки для цих дітей – відправна точка творчої гри; для старших дошкільників уже не іграшка зумовлює зміст гри, а, навпаки, творчий задум і зміст гри визначає підбір іграшок. У групах дітей старшого дошкільного віку велика кількість однопланових іграшок недоцільна, адже їх надлишок здатен притупляти ігровий інтерес, обмежує дитячу уяву, винахідливість при використанні предметів-замінників для творчої гри.Ступінь самостійності дітей у творчих іграх залежить від вікових можливостей, обсягу знань дітей про навколишній світ, особистого досвіду комунікації дитини, індивідуальних особливостей характеру, темпів загального розвитку та інших чинників. Ця самостійність формується поступово, а отже самостійна творча гра не виникає одразу, їй треба навчати: обирати тему, формувати предметно-ігрове середовище, розвивати сюжет чи план гри, розподіляти ролі чи обов’язки, реалізовувати ігрові образи, знаходити шляхи виходу із конфліктних чи спірних ситуацій тощо. Тому в освітньому процесі дошкільного закладу виділяється час для організованих творчих ігор у спільному бутті дітей і вихователя, а у календарних планах відбиваються форми і прийоми підготовки дітей до творчих ігор, безпосереднього впливу на їхній зміст і рівень, ступінь і мета особистої участі педагога в ігровому процесі.
Отже, в організованій ігровій діяльності необхідно забезпечити кожній дитині активну позицію, стимулювати розвиток її творчих здібностей, формувати стійкий інтерес до пізнання навколишнього світу і себе в ньому, оволодіння різними видами діяльності.

Консультація для батьків на тему: «Розвиток мовленнєвої творчості дітей в процесі роботи з казкою в сім'ї»

Діти, які спілкуються вдома українською мовою, на четвертий рік життя мають істотний словниковий запас, певною мірою володіють вимовними та граматичними навичками. Якість володіння рідною мовою залежить від багатьох факторів.

Основними з них є:

а) рівень культури того мовного середовища, в якому перебуває дитина;

б) та увага, яку приділяють батьки розвитку мовлення дитини;

в) загальний розвиток малюка.

У роботі з дітьми рекомендується широко використовувати усну народну творчість, дитячий фольклор, вірші і оповідання українських письменників. Все це є невичерпним джерелом розвитку мовлення, збагачення словникового запасу і разом з тим сприяє формуванню загальної культури дитини, прищеплює почуття любові до рідної мови, поваги до українського народу, його традицій, звичаїв. Використання фольклорних матеріалів, народних традицій сприятиме вихованню доброти, чуйності, лагідності, чемності.

Спілкуючись з дітьми вдома, батьки повинні проявляти зацікавленість до всього, чого навчають малят у дитячому закладі, підтримувати, заохочувати, прищеплювати цікавість до українського слова. Робота над розвитком мовлення дітей багатогранна. Вона включає удосконалення звуковимови, збагачення й активізацію словникового запасу, розвиток граматичних умінь, а також умінь спілкуватися між собою (вести діалог), зв'язно, послідовно розповідати про побачене, почуте. Дорослим треба виявляти інтерес до розповідей дітей, заохочувати до них. Вміння розповідати дає велике задоволення дитині, підносить її настрій, зміцнює віру в свої сили. Дуже люблять діти слухати розповіді не тільки дорослих, а й своїх товаришів. Практика підтверджує, що діти-розповідачі користуються серед своїх товаришів великою повагою.

Навчити дітей розповідати — важливе завдання як дитячого садка, так і батьків. Вміння зв'язно і послідовно розповідати відіграватиме неабияку роль у шкільному навчанні. Адже успішно вчитися — це означає вміти послідовно викладати засвоєні знання, що тісно пов'язано з розвитком логічного мислення.

Так на 5-му році життя діти мають розповідати за допомогою дорослого відомі їм казки та оповідання, вчитися

розповідати про те, що їх цікавить.

Діти 6-го року життя повинні вже свідомо передавати зміст літературного твору на основі запитань вихователя. Самостійно складати зв'язні розповіді про події з життя дитячому садку і вдома, про те, що намальовано на картинці, вживаючи при цьому слова в правильній граматичній формі; вчити відповідати на запитання дорослих коротко і більше докладно.

Також важливим завданням для розвитку мовленнєвої творчості дітей є вміння переказувати, Вже в старшій групі діти переказують відомі їм казки та коротенькі оповідання. Твори для переказів потрібно добирати нескладні, з цікавим змістом, художні, написані образно і зрозумілою дітям мовою. Переказуючи літературний твір-казку, оповідання — дитина збагачує свою мову, глибше усвідомлює зміст твору, його образи.

Дуже добре і легко переказують діти народні казки про тварин. Казка захоплює їх своєю художньою мовою,

дієвістю, повторенням виразів, розмов, пісеньками («Колобок», «Рукавичка», «Коза-Дереза»). Близькі до народних казок і такі твори, як «Три ведмеді» Л. Толстого, «Ріпка» І.Франка та ін.

Які ж вимоги ставляться до переказу?

Дитина повинна переказувати зміст твору, не пропускаючи істотних деталей, правильно розуміти смислове значення його провідної ідеї. Якщо на це не звертати уваги, дитина звикне поверхово сприймати зміст творів і часто в подальшому буде його перекручувати.

Хочеться сказати ще кілька слів про художні твори, з якими знайомимо дошкільнят. Спочатку варто добирати такі казки, які ви можете не читати, а переповідати дітям. Це дасть змогу бачити очі дітей, їхню реакцію на вашу розповідь. А хіба, втупившись у книжку, допоможеш собі мімікою, жестами... І ще __ Не уривайте свій переказ перекладом чи поясненням, бо так порушується цілісне сприймання твору. Не турбуйтесь тим, що дитина щось не розуміє: окремі незнайомі слова можуть звучати у її свідомості, немовби чарівна музика, збуджуватимуть цікавість, стимулюватимуть процес пізнання.

Розповівши чи прочитавши казку завжди слід ставити заздалегідь продумані запитання, щоб з'ясувати, чи зрозуміла дитина зміст твору. Запропонуйте дитині переказати казку комусь із рідних чи друзів. Стежте за мовою дітей, за правильністю побудови речень, за тим, щоб вони не пропускали істотних деталей.

Діти старшого дошкільного віку прагнуть самі придумати оповідання чи казку. У них досить розвинена творча уява, є певний життєвий досвід і вміння зв'язно висловлювати свої думки. Самостійне придумування казок сприяє розвитку творчих здібностей дітей, що є одним з важливих завдань виховання підростаючого покоління. Підготовча робота до таких самостійних розповідей проводиться з чотирирічного віку. Дітей вчать описувати іграшку, картинку, переказувати відому їм казку, невеликі літературні твори, придумувати оповідання самостійно. Тема казки має бути близькою дітям, пов'язаною з їхніми інтересами, захоплювати їх. Лише при цій умові активно працює творча думка дітей, вони пригадують різні події і ситуації з власного досвіду, комбінують їх, створюють нові. В процесі цієї роботи розвивається мова дітей. Щоб дитині було легше складати казку чи оповідання, дорослому слід підказати різні варіанти розвитку подій в їх казках. Наприклад, пропонуючи дитині тему «По гриби, по ягоди», слід зазначити, хто пішов до лісу, для чого вони (діти) пішли до лісу, що з ними трапилось, кого зустріла дівчинка, як знайшла дорогу назад додому — може їй хтось допоміг?

Дуже корисно проводити й таку роботу, коли дорослий розповідає початок казки, а дитина придумує закінчення до неї.

Діти люблять придумувати інші закінчення відомих їм казок. Наприклад, коли Лисичка хотіла з'їсти Колобка, то поламала зуби, адже він котився по стежині на сонечку і потроху засихав та ін.

Отже, для створення казки потрібно не лише вміти визначати ті завдання, які постають перед персонажами у нових умовах, але й бачити шляхи їх вирішення. Тож рівень знань дорослого щодо прийомів та методів творчої діяльності має бути досить високим.

Для того, щоб навчитись перетворювати казку, характер героїв, спосіб мислення, дії, зовнішність тощо, — слід навчитись робити сміливі припущення, абстрагуватись, фантазувати. Роботу з перетворення казки слід будувати за пропонованою схемою. Перш за все — коротко відновити зміст казки, визначити основні риси характеру персонажів, особисті якості, суттєві дії в перебігові сюжету, спосіб дій. Потім, прийнявши один із запропонованих варіантів оновлення характеристик персонажів зробити припущення: до яких вчинків героїв це може призвести, які події можуть відбутися внаслідок тих чи інших змін, як може змінитися сюжет казки, які нові проблеми постануть перед персонажами та які нові можливості з'являться в них через зміну їх особистісних якостей (розумових, духовних, фізичних) аби змінити ситуацію на краще, знайти вихід зі скрутного становища. Так от, готуючись до «перетворення» казки (тобто створення нової), виконайте такі завдання: візьміть будь-яку казку і пригадайте: які риси героїв тобі подобаються, а які ні, і чому. Визнач які, вчинки героїв ти вважаєш гідними наслідування, а які — ні. А тепер спробуй поміняти місцями добрих та недобрих персонажів або уяви якісь зовсім незвичайні ситуації для сюжету тієї казки, яку ти нині створюєш. До цієї серйозної роботи можна залучати друзів, сестру чи братика. Створювати казку — то цікава справа для всіх!

Консультація для батьків:

«В. Сухомлинський – про сімейне виховання»

«Діти – живі квіти землі». А вирощують ці квіти насамперед у родині: батьки самою природою призначені і суспільством уповноважені бути першими вихователями своїх дітей. Саме вони разом з іншими допомагають дітям набратися сил і розуму, освоїти основи людської культури, підготуватися до самостійного життя і праці. У родині закладається фундамент особистості зростаючої людини, і в ній же відбувається його розвиток і становлення як громадянина. Виховання дітей – найважливіша область нашого життя. Наші діти – це майбутні громадяни нашої країни і громадяни світу. Вони будуть діяти історію. Наші діти – це майбутні батьки і матері, вони теж будуть вихователями своїх дітей. Наші діти повинні вирости прекрасними громадянами, гарними батьками і матерями. Але і це – не усі: наші діти – це наша старість. Правильне виховання – це наша щаслива старість, погане виховання – це наше майбутнє горе, це – наші сльози, це – наша провина перед іншими людьми, перед суспільством.

«Дитина – дзеркало родини; як у краплі води відбивається сонце, так у дітях відбивається моральна чистота матері і батька».

В. СУХОМЛИНСЬКИЙ

Як усякий організований процес, сімейне виховання передбачає певну цілеспрямованість, наявність конкретних завдань. Оскільки в нашому суспільстві інтереси держави й батьків відносно виховання підростаючого покоління найчастіше збігаються, ціль і задачі суспільного й сімейного виховання в основному також є ідентичними. Отже, головну мету виховання дітей у родині становить всебічний розвиток особистості, що сполучає в собі духовне багатство, моральну чистоту й фізичну досконалість. Досягнення цієї мети включає здійснення таких завдань, як фізичне, розумове, моральне, трудове, естетичне виховання. У сімейному вихованні важливе місце займає турбота про здоров'я дитини, її фізична підготовка, загартовування, розвиток сили, спритності, швидкості, витривалості. Здорова, фізично розвита людина здатна більш успішно займатися розумовою й фізичною працею, у неї звичайно гарний, бадьорий настрій, і вона, як правило, доброзичлива до навколишніх, готова прийти на поміч, гостріше сприймає красу й сама прагне все робити красиво. В інтересах фізичного виховання батьки повинні привчати дітей з раннього дитинства регулярно робити ранкову фіззарядку, утягувати їх у різні рухливі ігри, спортивні заняття, разом займатися доступним туризмом. Важливо за порадою лікаря привчати дитини до загартування, учити саму піклуватися про своє здоров'я, не допускаючи дурних звичок. І у всьому цьому головне - приклад батьків. Якщо батько курить, але забороняє курити синові, навряд чи тут вийде щось гарне. Парубійко, поки малий, буде курити тайкома, а потім - і не боячись. Виховання дітей у родині необхідним компонентом включає розумовий розвиток. Перші звертання матері до ще безсловесної дитини вже закладають початки розумового виховання. Подальше навчання мові, розповідання казок, читання книжок, стимулювання й заохочення дитячої допитливості, відповіді на питання дитини, що відповідають роз'яснення - все це відповідає інтересам розвитку мислення, пам'яті, уваги, уяви, служить важливому завданню підготовки до навчання в школі. Коли ж дитина стає школярем, борг батьків - створити належні умови для його продуктивних занять, тактовно допомагати у випадку утруднень. І тут особливого значення набувають неухильний розвиток допитливості, самостійності мислення, орієнтування на безперервну освіту, приучення до читання художньої літератури, періодичної преси. Позитивну роль щодо цього грає заохочення занять дітей у предметних й інших кружках у школі або позашкільних установах - з урахуванням їх інтересів, схильностей і стану здоров'я. Батьки повинні багато уваги приділяти моральному вихованню дітей, оскільки в повсякденному житті постійно й неминуче виникають різноманітні проблеми, пов'язані з поводженням, взаєминами між людьми. Саме в родині діти головним чином осягають абетку моральності, засвоюють, що таке добре й що таке погано, учаться проявляти доброзичливість до людей, надавати посильну допомогу. У міру дорослішання дитини моральні вимоги до неї значно зростають і заглиблюються. Моральне виховання в родині – це формування любові до рідного краю, своїй Батьківщині, гуманності, почуття товариства, чесності, справедливості, відповідальності. І тут відіграють більшу роль не тільки й не стільки спеціальні бесіди й роз'яснення, скільки організація всього життя дитини відповідно до принципів загальнолюдської моралі, повсякденна практика належного поводження Надзвичайно відповідальне місце в системі сімейного виховання належить трудовому вихованню дітей. З раннього віку дітлахи, як правило, у міру своїх сил і можливостей прагнуть брати участь у домашніх справах, допомагати дорослим, у своїх іграх імітують різні види праці. Важливе завдання батьків - не відбивати в дітей цікавості до трудових занять, заохочувати їх щодо цього, робити всіляке сприяння. Доступні форми самообслуговування, участь в домашній роботі, озброєння дитини різноманітними трудовими вміннями й навичками, роз'яснення їй ролі праці в житті людини й суспільства, ознайомлення із професіями, заохочення участі в суспільно корисній праці - все це досить істотно для підготовки гарного трудівника, здатного в майбутньому забезпечити себе й свою родину всім необхідним і принести користь суспільству. Серед конкретних напрямків всебічного розвитку особистості дитини в умовах родини немаловажну роль грає естетичне виховання. Тісно пов'язане з іншими сторонами виховання, воно сприяє прилученню дітей до прекрасного, учить сприймати й цінувати красу в житті, природі, мистецтві, привчає їх творити за законами краси. У цих цілях батьки повинні використати заняття малюванням, ліпленням, спільне прослуховування музики, пісень, навчання дитини грі на музичних інструментах, відвідування театрів, музеїв, виставок, екскурсії по рідних місцях і багато чого іншого. Завдання родини - виховувати не тільки споживачів, споглядальників прекрасного, але й активних учасників його творення у всіх можливих областях і сферах. У батьків як вихователів нічого не вийде, якщо вони не будуть знати особливостей своєї дитини. Адже кожна людина, скільки б їй не було років, - це конкретна своєрідна особистість. Тому батькові й матері не можна задовольнятися повсякденним поданням про свою дитину. З метою виховання потрібно постійне й глибоке вивчення дитини, спеціальне виявлення її інтересів, запитів, захоплень, схильностей і здатностей, достоїнств і недоліків, позитивних якостей і негативних рис. Тільки тоді батько й мати одержать можливість цілеспрямовано й обґрунтовано, отже, і плідно впливати на формування особистості зростаючої людини, акцентувати увагу на її позитивних сторонах і розвиваючи їх, а з іншої сторони, наполегливо переборюючи негативні риси. У вивченні дитини батькам допоможуть невимушені бесіди по питаннях, що цікавлять, спостереження за її поводженням як удома, так і на вулиці, у громадських місцях, у школі - в спілкуванні з товаришами, під час праці, відпочинку. Що читає дитина, як проводить вільний час, з ким дружить, у які ігри грає - відповіді на ці й подібні питання батьки повинні знати. Але оцінка сторонніх людей може бути й необ'єктивною, невірною. Довіра - от головна лінія поводження батька й матері. Дуже важливо, щоб і дитина їм теж довіряла. Сім’я – це основний виховний осередок. В ДНЗ дитина навчається, як жити в суспільстві. Але саме родина вводить дитину в світ соціальних відносин, формує ставлення до оточуючих, певні моральні цінності. Для повноцінного життя дуже важливо, щоб духовні потреби між членами родини були близькими. Втрата духовності рівнозначна втраті людяності.

«Виховуючи свою дитину, ти виховуєш себе»

В. СУХОМЛИНСЬКИЙ

Виховувати дитину – велике мистецтво, так як сам процес виховання – це безперервна робота серця, розуму і волі батьків. Саме батьки є головною ланкою у особистісному розвитку своєї дитини, бо вони найчастіше спілкуються з ними. Батькам щоденно доводиться шукати шляхи підходу до дітей, думати над вирішенням багатьох конкретних ситуацій. У повсякденному спілкуванні з батьками дитина вчиться пізнавати світ, брати приклад із них, набуває життєвого досвіду, засвоює правила поведінки. В сім’ї дитина набуває першого досвіду, розвиває перші почуття громадянськості. Якщо батькам притаманний широкий кругозір, практичне ставлення до всього, що відбувається в нашій країні, то і дитина, поділяючи з ними настрій, приєднуючись до їхніх справ і турбот, засвоює відповідні моральні норми та правила.

Сім’я – школа почуттів дитини. Спостерігаючи за взаємовідносинами дорослих, дитина набуває морально-емоційного досвіду. У спокійній обстановці й вона спокійна. Дитина за своєю природою активна, допитлива, вона легко засвоює все, що бачить і чує, їй передається настрій дорослих. Тому важливо, які емоційні враження вона одержує: позитивні чи негативні; які прояви дорослих вона спостерігає: щирість, турботу, ніжність, привітні обличчя, спокійний тон, гумор чи поспішність, буркотливість, дріб’язковість і похмурі обличчя. Все це – перша цеглинка в майбутній будівлі особистості.

«Головний зміст і мета сімейного життя – виховання дітей»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Сім’я – це колектив, члени якого взаємозв’язані відповідними обов’язками. Являючись членом сімейного колективу, дитина також вступає в систему існуючих відносин. Якщо в сім’ї панує доброзичливість, увага один до одного, вміння вислухати іншого, повага до старших, то це лише на благо у вихованні кращих рис дитини.

Батькам потрібно тримати єдність змістовного спілкування з дітьми, а також єдність вимог до її діяльності. В сімейній практиці переважають заборони і примусовість, іноді допускаються фізичні покарання, що не узгоджується з важливим принципом педагогіки – повага до особистості, яка розвивається.

Важливу роль у вихованні дисциплінованої відповідальної особистості відіграє дотримання режиму. Батькам особливу увагу потрібно звернути на охорону здоров’я дитини, формування культури поведінки, гуманних проявів і патріотичних починань.

Сім’я може виховувати корисного члена суспільства за умовами, що всі її дорослі ведуть здоровий спосіб життя. В такій сім’ї дитина росте в морально-емоційній атмосфері, яка позитивно впливає на її фізичний розвиток.

Клімат в сім’ї залежить від наявності спільних інтересів. Сім’ю зміцнюють цікаві справи і турботи, будні, наповнені корисним змістом, суспільні та сімейні свята, відпочинок.

Батькам потрібно пам’ятати, що виховання – це творчий пошук, який не терпить бездумності та поспішних рішень. Уміння розуміти дитину, її стан і мотиви поведінки дозволяють найбільш правильно визначити відповідний підхід до неї. У будь-яких складних педагогічних ситуаціях батьки повинні рахуватися с почуттями маленької людини, бачити в ній особистість, прагнути до взаєморозуміння, яке побудовано на повазі й довірі справедливості в оцінці вчинків дітей, у своїх вимогах залишатися завжди доброзичливими. Часто кажуть: «Діти – дзеркало батьків» або «Які батьки, такі й діти», «Яблуко не далеко падає від яблуні». Звідси і висновок: все, що ми бачимо в дитині, вона приймає в першу чергу від батьків. Як говорив педагог А.С.Макаренко: «Ваша особиста поведінка – вирішальна. Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте, чи повчаєте, чи наказуєте їй. Ви виховуєте її кожної миті свого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Для виховання потрібно небагато часу, а мудре використання кожної миті».

Якщо батьки добрі, чуйні, уважні, живуть широкими

суспільними інтересами, а сімейний колектив об’єднаний спільними трудовими обов’язками, то така сім’я позитивно впливає на виховання дітей. Якщо вони ведуть неправильний спосіб життя, не хочуть працювати, їм далекі високі ідеали, сім’я замкнута або кожен член її живе своїм життям, то в такій сім’ї дитина росте егоїстом і нічого доброго не навчиться.

«Сім'я – це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави. На моральному здоров'ї сім’ї будується педагогічна мудрість школи. Чудові діти виростають у тих сім’ях, де батько і мати по-справжньому люблять один одного і водночас люблять і поважають людей»

Василь СУХОМЛИНСЬКИЙ

Більшість батьків розуміє значення авторитету у справі виховання. Але як завоювати авторитет у дитини, знають далеко не всі. Молоді батьки повинні усвідомити, що свої стосунки потрібно координувати так, щоб виявляючи терпіння і тактовність, виховувати в дитині повагу до кожної із батьків. На жаль, батьки не завжди володіють культурою спілкування і стосунків: часто вони критикують один одного в присутності родичів, друзів, дітей. Частіше, як дослідили психологи, так чинять жінки.

Вони вважають, що поводять себе правильно, намагаючись «покращити» своїх чоловіків. Але критика одного із батьків іншим торкається дитячої душі, викликає образу, напруженість у стосунках, веде до емоційних зривів, конфліктів. Так виникає відчуження, яке приводить до розпаду сім’ї. Авторитет батьків тримається на повазі, піднесенні особистості кожного. В очах дітей авторитет батьків зростає, коли в них зразкова поведінка. В сім’ї, де батько і мати не поділяють домашні турботи на «жіночі та чоловічі» уважно ставляться один до одного, до своїх батьків, діти бачать приклади добрих стосунків з людьми. Хоча батько і мати намагаються правильно виховувати своїх дітей, поширеною помилкою сімейного виховання є невміння виховувати повагу до старших. Родинне виховання – справа дуже серйозна. Тому батьки, які хочуть по справжньому виховувати своїх дітей, повинні мати в їхніх очах авторитет. Цей авторитет повинен бути істинним, щирим, будуватися на правильній організації сімейного виховання, де не може бути дрібниць. Батьківський авторитет має ґрунтуватися на загальній обізнаності, відповідальності в усьому, зацікавленості справами своїх дітей.

«Підтримуйте дитяче прагнення бути хорошим, бережіть його як найтонший порух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрість батьківської влади на деспотичне самодурство»

В. СУХОМЛИНСЬКИЙ

Батьківський авторитет підвищується, якщо батьки ведуть одну лінію виховання. Батьки ніколи не повинні засуджувати, а тим більше відміняти рішення один одного з них, якщо навіть не згодні з ним. Всі непорозуміння батьки вирішують без дітей.

Авторитет батьків залежить від того, як батьки ставляться до дітей. Буває так: батьки живуть між собою добре і дружно, але справжньої близькості з дітьми немає. Тоді погляди дітей формуються незалежно від сім’ї, під впливом друзів, вулиці. А батьки потім дивуються: «В кого вони в нас такі?». Тому потрібно виявляти увагу до життя дитини, знати її інтереси, чим вона живе, з ким товаришує? Батьки і діти повинні бути друзями настільки, щоб ця дружба не переросла в панібратство, що дуже шкідливо.

Дитина виховується не тільки під дією сімейних стосунків. На її розвиток впливають і інші сторони життя, наприклад, умови сімейного побуту, порядок, чистота в кімнаті. Дитину виховує все: навіть вигляд кімнати, в якій вона живе. Зовсім неправі ті батьки, які вважають, що це дрібниці. Дитина виростає акуратною, працелюбною, коли вона виховується в обстановці праці, акуратності, якщо її привчають до чистоти, охайності. Діти, які виховуються в умовах постійного безладу, запущеності, набувають рису неорганізованості й неохайності, переносячи все в дитячий заклад, потім в школу.

Особливе значення для правильного виховання мають взаємовідносини між батьками і вихователями.

Як правило, грубо і з неповагою ставляться до вихователя

батьки дітей, які недисципліновані. Батьки не задумуються над тим, що підриваючи авторитет педагога, вони перш за все завдають шкоди вихованню своїх дітей. Стосунки батьків і педагогів передаються дітям. Для покращення дисципліни та успішності батьки повинні сприяти підвищенню авторитету педагога в очах дітей, щоб вони поважали педагога. А для цього самі батьки повинні поважати нелегкий і відповідальний труд педагога, що вимагає великого напруження сил і волі.

Батьки бажають, щоб діти їх були розумними. А ось в питанні про те, яка роль батьків і в чому повинна виявлятися їхня відповідальність за успішне навчання дітей, у багатьох батьків немає чіткої точки зору і до навчальної праці своїх дітей вони ставляться по-різному. Одні батьки організовують куточки чи кімнати для дітей, створюють умови, режим, систематично контролюють дітей, проводять бесіди, читають, малюють. І, будьте певні, цим самим батьки уже готують і думають про майбутнє своєї дитини. Але є батьки, які знімають з себе відповідальність за її навчання і виховання, перекладаючи всі турботи в цій важливій і важкій справі повністю на педагогів дитячого закладу. Але треба пам’ятати, щоб полетіти – у дитини має бути два крила сім’я і дитячий заклад. Безперечно, дитяча установа виконує вирішальну роль у засвоєнні дітьми систематичних знань, умінь і навичок. Вихователь веде дитину від незнання до знання. Але здобувати, закріплювати знання треба не тільки в дитячому навчальному закладі, а й вдома. Батьки можуть зробити дуже багато.

У вихованні дітей істотне значення має батьківський контроль. Діти не завжди можуть змусити себе дотримати своє слово, перетворити свої переконання в дії, хоч і знають, як їм діяти. Це трапляється тому, що дія завжди активна, вона пов’язана з уміннями переборювати труднощі, які зустрічаються на шляху виконання поставленого завдання, а не всі діти вміють переборювати труднощі.

Але варто тільки батькам допомогти дитині, налагодити суворий контроль, поставити тверді вимоги і дитина виправляється. Необхідно тримати таку дитину під контролем до тих пір, поки у нього не виробиться звичка бути організованим.

Правильне сімейне виховання – це той благодатний грунт, на який педагог буде сіяти добре, розумне, вічне.

Багатовіковий досвід виховання дітей у сім'ї дає підстави виділити певні правила, дотримання яких сприятиме оптимізації виховного процесу. Ось деякі з них:

1. Люби свою дитину! Радій її присутності, сприймай її такою, яка вона є, не ображай її, не принижуй, не підривай її упевненості в собі, не піддавай її несправедливому покаранню, не відмовляй їй у твоїй довірі, дай їй підстави любити тебе.

2. Постійно вдавайся до похвали дитини за її правильні вчинки. Цим ти спонукуєш її до активної дії. Пам'ятай: "Боги і діти живуть там, де їх хвалять".

3. Охороняй свою дитину від негативних фізичних і моральних впливів.

4. Створюй у сім'ї моральний затишок. Хай сімейне вогнище буде джерелом спокою, радощів, поваги, справедливості й захищеності.

КОНСУЛЬТАЦІЯ ДЛЯ БАТЬКІВ

«Трудове виховання дітей в сім'ї»

Праця - найважливіший засіб виховання, починаючи з дошкільного віку; у процесі формується особистість дитини, складаються колективні взаємовідносини.
Праця дітей дошкільного віку є найважливішим засобом виховання. Весь процес виховання дітей в дитячому саду може і повинен бути організований так, щоб вони навчилися розуміти користь і необхідність праці для себе й для колективу. Ставитися до роботи з любов'ю, бачити в ній радість - необхідна умова для прояву творчості особистості, її талантів. Праця завжди була основою для людського життя і культури. Працьовитість і здатність до праці не дається від природи, але виховується з раннього дитинства. Праця має бути творчою, бо саме творча праця, робить людину духовно багате. Різноманітні види праці неоднакові за своїм педагогічним можливостям, їх значення змінюється на тому чи іншому віковому етапі. Якщо, наприклад, самообслуговування більше виховне значення має в молодших групах - воно привчає дітей до самостійності, до подолання труднощів озброює навичками, то на щаблі старшого дошкільного віку ця праця не вимагає зусиль, для дітей стає звичним. Самообслуговування - це постійна робота про чистоту тіла, про порядок костюма, готовність зробити для цього все необхідне і зробити без вимог з поза, з внутрішньої потреби, дотримувати гігієнічні правила. Зрозуміло, що такого ставлення дітей до праці із самообслуговування можна домогтися копіткої систематичної роботою в дитячому садку і сім'ї. Самообслуговування є основним видом праці маленької дитини. Привчання дітей самим одягатися, вмиватися, їсти, прибирати за собою іграшки на місце формулює у них самостійність, меншу залежність від дорослого, впевненість у своїх силах, бажання і вміння подолати перешкоди. Праця дітей в природі. Праця в природі пов'язаний з розширенням кругозору дітей, отриманням доступних знань, наприклад, про ґрунті, посадковому матеріалі, трудових процесів, знаряддях праці. Праця у природі сприяє розвитку спостережливості, допитливості дітей, виховує в них інтерес до сільськогосподарської праці, повагу до людей, які ним займаються. Праця в природі допомагає виховати любов до неї. Ручна праця - розвиває конструктивні здібності дітей, корисні практичні навички та орієнтування, формує інтерес до роботи, готовність за неї, впорається з нею, вміння оцінити свої можливості, прагнення виконати роботу якомога краще (міцніше, стійкіше, витонченіше, акуратніше). У процесі праці діти знайомляться з найпростішими технічними пристосуваннями, освоюють навички роботи деякими інструментами, учаться дбайливо ставитися до матеріалів, предметів праці, знарядь. Діти на досвіді засвоюють елементарні уявлення про властивості різних матеріалів: матеріал піддається різним перетворенням, з нього можна робити різноманітні речі. Так навчаючись виготовлення корисних предметів із щільного паперу, діти дізнаються, що її можна складати, різати, склеювати. Радість праці - могутня виховна сила. В роки дитинства дитина повинна глибоко пережити це благородне почуття.
У праці поширюється багатство людських відносин. Виховати любов до праці неможливе, якщо дитина не відчує красу цих відносин.
"Вільна праця потрібна людині сам по собі для розвитку і підтримки людської гідності" Робота з сім'єю. Особливе значення в процесі морального виховання дитини має праця. У праці формуються такі якості особистості, як відповідальність, працьовитість, дисциплінованість, самостійність та ініціатива. Виконання певних посильних трудових обов'язків сприяє вихованню у дитини почуття відповідальності, доброзичливості, чуйності. Для формування всіх цих якостей в сім'ї є найсприятливіші умови. Тут всі справи і турботи загальні. Спільний з батьками або іншими членами сім'ї праця спонукає дитину допомагати один одному, робити що - то для всіх. Таким чином, у нього закладаються основи моральних якостей, необхідних для життя в суспільстві. Як долучити дитину до праці? У сім'ї діти постійно бачать, що батьки роблять: готують їжу, прибирають квартиру, перуть білизну, шиють. Спостереження за тим, як виконують дорослі ці повсякденні справи, поступово допомагає дитині зрозуміти їх значимість і ставлення батьків до праці: мама прийшла з роботи втомлена, але повинна готувати вечерю для всіх, тато йде в магазин за продуктами. Слід пам'ятати, що дитячі спостереження можуть мати споглядальний характер. Щоб приклад членів сім'ї став для дитини керівництвом до дії, дорослі можуть супроводжувати свою роботу поясненнями. Це зазвичай привертає до себе увагу дітей, вони задають питання, намагаються допомогти батькам. Так поступово дитини привертають до спільного з дорослими праці. Необхідно пам'ятати і батькам і про важливість ознайомлення дитини з їх працею на виробництві, про те, що вони роблять і яку користь приносять людям; наприклад, мама - лікар, вона лікує хворих; тато - педагог, він навчає дітей. В процесі працею дорослих у дитини виховають повагу до праці всіх людей. Навколишня дійсність є для цього великі можливості. Гуляючи з дитиною, потрібно навчити його кидати сміття тільки в урну, крім того, звернути увагу на те, як чисто вымяты вулиці. Малюкові буде цікаво дізнатися, що за чистотою вулиць стежить двірник. Чиста вулиця результат його праці. Двірник встає раніше за всіх і, коли хлопці йдуть до школи в дитячий сад, вже кінчає свою роботу. Купуючи хліб. Робочі хлібзаводу працювали всю ніч, а шофер встиг привести його в магазин, хліб вантажили вантажники, а продавці склали його на полиці в торговому залі. Розширити уявлення дитини про працю дорослих допоможуть твори художньої літератури, ілюстрації, картини.
В сім'ї дитини привертають до повсякденного участі в побутовому працю.
Інтерес дітей до праці значно підвищується, якщо його корисність очевидна для оточуючих. Доручення, що даються дітям повинні бути цікавими та привабливими за формою виконання. Якщо ж вони будуються лише на розпорядженнях: «Подай!», «Потримай!», «Піднеси!», то це відбиває у дитини бажання трудитися. Тому дорослий, скажімо, столярничая, не тільки просить принести який-небудь інструмент, але і вчить дитину, як ним користуватися. Доручаючи дітям ту чи іншу справу, дорослі повинні враховувати його вікові можливості. Якщо посильні завдання, малюк виконує його з цікавістю. Для того діти могли опанувати правильними прийомами виконання того чи іншого виду роботи, щоб вони охоче працювали, необхідно мати відповідний інвентар. Праця дітей сім'ї; організовується дорослими, зближує дитину, сприяє впливу дорослого, але його інтереси і потреби. Особливо цінно, якщо батьки зуміють сприяти в процесі роботи розвитку у дітей прагнення до корисної для сім'ї діяльності: зробити щось для молодшого брата, подарунок мамі, товаришу і т.д.
Висновок:
Таким чином, трудова діяльність є одним з важливих чинників виховання особистості. Головна розвиваюча функція праці - це перехід від самооцінки до самопізнання. Крім цього в процесі праці розвиваються хист, уміння і навички. В трудовій діяльності формуються нові види мислення. Внаслідок колективної праці дитина одержує навики роботи, спілкування, співробітництва, що покращує адаптацію дитини в суспільстві.

анимация барвинок

Кiлькiсть переглядiв: 3958